Дмитрівська поминальна субота. Поминання померлих.

Обов’язково треба молитися за померлих 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Церква Христова від самого її заснування молиться за померлих. Але є християни, що належать до протестантських віросповідань, які відкидають молитви за померлих, посилаючись на те, що нібито в Біблії немає прямих вказівок на молитви за померлих. Протестантське віровчення є помилковим. Воно виникло лише в ХVI ст. До цього часу всі Церкви на Сході і Заході завжди молилися за померлих.

На чому ґрунтується твердження Церкви про необхідність молитви за померлих? На двох підставах: по-перше, на вірі у безсмертя душі і у загробне життя, в якому душі блаженствують або страждають; по-друге, на вічній любові, тобто на любові живих до померлих.

Люди помирають, а любов до них залишається у живих. Задумайтесь над тим, чи можна любити того, хто вже не існує, хто пішов у небуття. Неможливо любити того, кого немає! Ми, живі, продовжуємо любити померлих. Любов є основою нашої молитви за померлих.

Один Господь наш Ісус Христос без гріха. Всі ми, люди, більшою чи меншою мірою грішимо, в беззаконнях зачинаємося, у гріху народжуємося (Див.: Рим. 3, 10-14; 7, 18). Вся земна діяльність людини є сумішшю добра і зла. Кожен з нас носить у своїй природі непереможне бажання блаженного вічного життя. А оскільки ми повинні, за заповіддю Христа Спасителя, любити ближніх як самих себе, то це означає, що ми повинні не тільки бажати, а й чинити усе можливе для блаженства і наших близьких.

Ось це і є спонукальна причина для молитви за померлих. Наша любов до них робить нас небайдужими до їхнього загробного життя. Любов не може терпіти, коли померлі, яких ми продовжуємо любити, страждають за свої гріхи. Любов Господа нашого Ісуса Христа є прикладом любові до ближніх. Син Божий прийшов у світ для спасіння всіх, всього створіння Божого.

Наш Бог є Богом не мертвих, а живих. У Бога всі люди живі — і померлі, і ті, що залишаються жити на землі. Господь полюбив нас — і живих, і тих, хто перейшов у загробне життя. Такої ж любові Бог вимагає і від нас, щоб усі бачили, що ми Його ученики, тобто — любові не тільки до живих, а й до померлих. Ісус Христос і Його апостоли навчали безсмерт­ної любові. Вони не вчили любити тільки живих, що перебувають на землі. Говорячи про безсмертя душі, про вічне загробне життя, про якості істинної любові, Священне Писання свідчить, що любов не вмирає, а продовжується за гробом з особою, яку ми любимо.

Що сталося з душею померлого? Вона перемінила лише свій стан, своє місце перебування. Вона — не на землі, але її дух і якості залишилися з нею, як і під час перебування на землі. Все, що вона любила на землі, залишилося з нею і за гробом. Вона продовжує любити своїх і палає любов’ю до Бога. Якщо так, то чи можливо живим не любити тих, хто перейшов у вічне життя? Нехай доведуть нам, що заповідь про любов стосується тільки живих. Якщо хтось доведе, то разом з цим він покаже, що у нього немає ні Бога, ні безсмертної душі, ні загробного життя.

Якщо живі мають у собі дух Христів, то вони зобов’язані любити померлих, тому що не можуть діяти наперекір природі. Плач за померлими є виявленням природної любові до них. Любити померлих — це наш священний обов’язок, це вимога віри Христової, це доказ того, що ми зберігаємо православну віру, що без сумніву віруємо у безсмертя душі й у загробне життя, в яке вірувало і вірує все людство. Усі народи любили і люблять своїх померлих, виявляючи до них шану по-різному.

Даремно дехто думає, що молитва за померлих не приносить їм ніякої користі, що благодійність молитви простягається тільки на живих. Ми не сприймаємо такої неправди, а віруємо словам Господа нашого Ісуса Христа, Який навчає нас, що «Бог не є Богом мертвих, а живих» (Мф. 22, 32), а тому молимося перед Ним не за мертвих, — що вже ніби не існують, а за живих, що перейшли у вічне життя.

Чого ми повинні просити у Бога, коли молимося за померлих? Одного — прощення їхніх гріхів і дарування їм Царства Небесного, де немає ніяких страждань, ні журби, а лише нескінченне блаженне життя. Усвідомлення того, що наші померлі грішили на землі, спонукає нас благати Бога спасти померлого, визволити його з пекла і дарувати йому блаженне життя в оселях Отця Небесного. Серце, що палає любов’ю до померлого, сповнене віри в Господа Ісуса Христа, Який дав нам надію, що і в загробному житті є відпущення гріхів, — таке серце молиться за спасіння померлого з вірою і надією. Христос Спаситель сказав, що хула на Святого Духа не проститься ні в цьому, ні в майбутньому світі. Тільки хула на Святого Духа не прощається ні тут, на землі, ні там, на небі, а інші гріхи можуть прощатися на небі після смерті людини.

Господь наш Ісус Христос сказав: «Просіть, і дасться вам», або: «Чого ви не попросите у Отця Небесного, дано буде вам», бо «для віруючого усе можливе». Ми просимо прощення гріхів померлих і дарування їм Небесного Царства. Хіба це суперечить волі Сина Божого, Який бажає, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання істини?

Св. Іоан Дамаскин говорить: «Чому ви вважаєте тяжким і неможливим благання про прощення гріхів померлих? Шлях до визволення з пекла деяких грішників, віруючих в Господа Ісуса Христа і в пеклі сповідуючих Його своїм поклонінням, цей шлях відкрив Сам же Ісус Христос Своїм хрестом, зруйнувавши пекло і визволивши з нього всіх, хто чекав Його пришестя. Як тоді, так і тепер Він має владу і силу визволяти грішників з пекла, зрозуміло, достойних цього. Була б тільки причина, а Бог хоче спасти грішника, як Він Сам про Себе свідчить: «Не хочу смерті грішника».

Молитви первомучениці Фекли спасли язичницю Фалконіллу після її смерті; молитви св. Григорія Двоєслова спасли після смерті язичника імператора Трояна (але після цього було повеління Боже святому більше не благати за нечестивих); молитви св. Макарія Єгипетського давали втіху язичникам-померлим; імператриця Феодора вимолила у Бога прощення гріхів своєму чоловікові Феофілу, останньому гонителю християн за шанування св. ікон; — якщо все це відбулося, то як ми, християни, можемо піддавати сумніву або просто не вірити словам Господа нашого Ісуса Христа, що Він хоче спасти грішника?

Хіба для Бога це неможливо? Воля Божа здійснюється миттєво: для Бога все можливе. Ми знаємо, що Бог хоче спасти людей, але без участі людини її спасіння не може статися. Як члени нашого тіла допомагають одне одному, виконуючи волю душі, так само і члени духовного тіла Христового — Церкви, що надихаються благодаттю Божою, допомагають одне одному: живі моляться за померлих.

Незбагненна і безконечна любов Божа є основою, на якій ґрунтується вчення Церкви про можливість допомоги грішникам у загробному світі. «Не хочу смерті грішника» — ось Боже бажання. Якби Церква Христова не була переконана, що частина грішників може і після смерті отримати прощення гріхів і визволитися від пекельних страждань, то вона не молилась би за них. Церква молиться за померлих, тому що вірує у можливість спасіння їх і після смерті.

На кожній літургії православна Церква молиться за упокоєння померлих. Священик виймає частку із просфори, потім опускає її у св. чашу зі словами: «Омий  гріхи тих, кого поминали, Чесною Твоєю Кров’ю». Крім того, Церква встановила окремі дні поминання померлих. Для полегшення загробної долі грішників Церква закликає творити милостиню за них. Треба молитися за померлих і у своїх повсякденних молитвах. Нікому не забороняється молитися і за тих, хто не встиг прийняти Таїнство Хрещення. Поки ми живемо на землі, треба обов’язково молитися за померлих, яких ми продовжуємо любити і пам’ятаємо.

Процес спасіння грішників буде продовжуватися до другого пришестя Христового, до Страшного Суду, коли остаточно і навічно відбудеться відокремлення зла від добра, грішників від праведників. Тоді вже неможливою стане молитва праведників за грішників.

А поки маємо час і можливість молитися за померлих, будемо виконувати свій обов’язок. Любов до померлих спонукає нас до цього. Богу нашому слава на віки віків.

Амінь!

За матеріалами сайту https://parafia.org.ua

 

About

Також читають...

Your email will not be published. Name and Email fields are required