Значення страху Божого для спасіння християнина

 

Значення страху Божого для спасіння християнина

(за творами святителя Тихона Задонського)

Думки, що розкривають православне розуміння страху Божого, знаходимо в усіх творах святителя Тихона Задонського. Цей факт свідчить про те важливе значення, якого надавав він цьому дару Божому, цій християнській чесноті у справі спасіння віруючої душі.

Страх Божий є «початок премудрості»(Пс.110,10), той спасенний дар від Господа, без якого християнин не може досягнути єдино необхідної для нього мети і змісту свого земного життя – єднання з Богом для вічного блаженства з Ним у Царстві Небесному( Тихон З. 2том, ст..252). Більше того , той, хто не має в собі такого благодатного страху, не може зберегти образ і подобу Божу, дану йому при створенні. Віруюча людина втрачає духовність, відходить від Творця, стає   земною (Бут.6,3). І навпаки, наявність страху Божого свідчить про її духовність, яка спрямовує розум і серце на правильне розуміння Бога. Крім того, страх Божий подібний до вірного стража, який завжди пильно охороняє душу християнина від усякого зла(2,263.) «… І страх Мій вкладу в серця їх, щоб не відступали вони від Мене»(Ієр. 32,40). Ці слова свідчать, що Господь «хоче, щоб усі спаслися» (1Тим.2,4).

Але подаючи в серця цей спасенний дар, Бог не обмежує нашу волю, надаючи людям повну свободу будувати своє спасіння. Перед нами право особистого вибору: прийняти цей дар і навернутися до Бога, або, відкинувши його, відійти від господа. Страх Божий засвоюється відповідно до віри, яка допомагає християнинові відвертатися від усякого гріха і беззаконня. Коли віра згасає, душа легко схиляється до гріховних спонук,але коли людина усвідомить свою неміч і знову навертається до віри, прийнявши спасенний страх Божий, «тоді душа втішається, радіє, веселиться і промовляє духом»(5,296). Отже, існує найтісніший зв’язок між вірою, ступенем засвоєння дару страху Божого та духовно-моральним станом християнина. Коли віруюча людина утверджується і вдосконалюється в страху Божому, він наповнює її серце, проймає всю духовну діяльність, впливає на внутрішній стан і на зовнішню поведінку(2,253).

Такий зв’язок вказує на потребу діяльної участі віруючої людини в розвитку та зміцненні в собі цієї чесноти для свого спасення. Щоб засвоїти дар страху Божого і розвинути його в спасенне доброчинство, необхідно постійно усвідомлювати свою гріховність перед Богом і прагнути виконувати Його святу волю. На початку свого розвитку чеснота страху Божого ґрунтується на усвідомленні неминучості праведного суду Божого, на побоюванні майбутніх вічних страждань за гріхи. Ця свідомість породжує прагнення ухилятися від зла і гріха, яке поступово перетворюється у тверде бажання догоджати Богові. Це робить віруючу людину здатною приймати благодать Божу, вона ще більше утверджує її в доброчинстві страху Божого, навчає вже не тільки ухилятися від гріха, але й робити добро(Пс. 33,15). Відбувається зміцнення в чесноті страху Божого, з’являється здатність бачити, що він джерело життя.

Потім з’являється піднесене почуття благоговіння перед Богом, синівське, щире, безумовне прагнення до Нього. Вже не боязнь покари й страждань спонукає людину ухилятися від гріха, а бажання бути в єднанні з Богом. Так здійснюється перехід на вищий ступінь – страху синівського. Це почуття стримує від дій і помислів, що ображають величність Божу, від вчинків і прагнень, не відповідних Його всесвятій волі. Страх Божий стає «душевним світлом», яке освітлює життєвий шлях християнина, його душу, думки, наміри і вчинки, скарбом душі, великим обдаруванням Божим. Така людина усвідомлює себе не просто створінням Божим, але дитиною всеправедного люблячого Отця.      Синівський страх Божий переростає в любов до Бога і ближнього, а дар любові приводить віруючу людину до спілкування з Богом, тому що «Бог є любов, і той хто перебуває в любові, в Бозі перебуває, і Бог у ньому»(1 Ін.4,16). Християнину, який шукає спілкування з Богом і в цьому бачить головну мету життя й духовних подвигів, отже – свого спасення, насамперед слід пам’ятати, що страх Господній «народжується і примножується з допомогою Божою»(2,254), і тільки той, хто докладає для цього свої зусилля, одержує його.

Страх Господній як дар Божий може сприйматися і розвиватися в душі віруючої людини будь-якого віку. Проте кожний, хто уникатиме гріха і постійно проситиме Бога подати цей дар, хто буде свято проводити життя своє і сердечно віруватиме у Христа, той незабаром відчує його у своїм серці (2,277). Однак слід завжди пам’ятати, що і ця чеснота розвивається та зростає в людській душі тільки за умови відповідного прямування нашої волі, коли християнин прагне жити благочестиво. Поважним засобом набути страх Божий є роздуми про властивості Божі, Його велич, всемогутність. Це навчає християнина «всюди і завжди поводитися так перед всюдисущим і всезнаючим Богом, як діти поводяться перед своїм батьком»(4,343). Тоді душа постійно пильнує себе, викорінюються пристрасті й пороки, зростає благоговіння перед Господом і шанування Його.

Страх Божий утверджується в серці також і через виконання заповідей Божих, пізнання правди Божої, яка відплачує кожному за діла його. Особливо сильним і благодатним засобом утвердження страху Господнього є слухання Слова Божого, яке породжує справжню віру в Бога. Тому Слово Боже завжди було, є і буде невичерпним животворящим джерелом спасення душ християнських. Молитва, піст, покаяння, найтісніше єднання з Христовою Церквою та її благодатними духовними засобами також допомагають набути дар страху Божого.

Розгляньмо його спасенні плоди. Вони такі: насамперед – це найсильніша християнська зброя у боротьбі з гріхом, що «не дозволяє розуму розпорошуватися, язику не дає змоги багато говорити, а наказує більше мовчати, пам’ятаючи про те, що і за всяке марне слово доведеться дати відповідь у день суду; не дозволяє очам усе бачити, вухам усе чути, а завжди і від всього стерегтися і, подібно до птаха, озиратися повчає»(1,253). Страх Божий утримує не тільки від явних гріхів, але й від потаємних, бо хто має цей страх, той завжди перед собою бачить Бога і боїться прогнівити Його, щоб не позбавити себе Його милості. Спасенна дія цієї чесноти не обмежується тільки стриманням від гріха, а щедро виявляє свою силу в усьому духовному житті християнина.

Страх Божий не тільки є найвпливовішим засобом збереження християнської побожності, він допомагає ухилятися від будь-якого зла: душа, «страхом Божим оточена і стримувана, непорушна буває ні на яке зло»(4,343). Адже той, хто має в своїй душі страх Божий, силою Господа відвертається від будь-якого зла і спрямовує волю на добро, щодня вдосконалюється, стає кращим. Внаслідок цього створюються умови для розвитку внутрішнього життя людини, переконаної в тому, що розлучення з тілом веде до блаженства душі з Господом у Царстві Небесному, бо твердо вірить, що «у Христі всі оживуть»(1Кор.15,22). Християнин, який боїться Господа, згоден краще «терпіти біду й померти, ніж учинити гріх, і в страсі Божому всяку біду і самий страх смертний перемагає»(2,254).

Усі ці подвиги самопожертви доступні лише для тих людей, які досягли довершеного страху перед Богом та цілковитої відданості Його все святій волі: «Хто Бога єдиного боїться, той усе в Бозі знаходить»(5,330). Милість Господа особливо щедро подає свої благодатні дари тим християнам, котрі всі свої справи і починання роблять зі страхом Божим. Вони перемагають усі перепони на шляху до спасіння, утверджуються в багатьох інших християнських доброчинствах, тобто просвічуються розумом. Утверджений в серці християнина страх Божий, подаючи йому благочестя, праведність і святість, стає головною силою, що спрямовує життя і діяльність його здобувати благодать Божу та єднання з Господом і тут, на землі, і в Царстві Небесному.

Блаженна та людина, що здобула дар страху Божого, здатного викликати у грішників глибоке почуття покаяння. Гідний жалю той християнин, який захопився тільки земними інтересами і позбавив себе божественної допомоги. Він покладається тільки на свої обмежені сили й можливості, забуваючи, що без благодаті Божої та дару страху Господнього він не тільки не може спрямувати своє життя до мети доброї волі, але і зрозуміти цю мету. Без страху Божого людина духовно обеззброєна і беззахисна перед гріхом, бо « безстрашність відкриває шлях до всякого зла і беззаконня»(2,257). Тоді намножуються в людини гріхи, вона зле мислить, зле говорить, і «як по сходинках, по різних беззаконнях у глибину зла сходить»(2,257). Від таких людей відвертається Бог, бо тільки веліннями Божими людина навчається «ненавидіти всяку путь неправди»(Пс.118,104). Християни, які не мають або не бережуть дар страху Божого, тільки зовнішньо шанують Бога, « заради сорому людського, а не від страху Божого»(1,72) вони бояться позбутися тимчасового благополуччя, бояться тимчасового безчестя, а не вічного покарання.

Приділяючи головну увагу вченню про спаленність страху Божого, святитель Тихон згадує і про інші види страху, наприклад, про такий, що його і біси мають, «бо вірують і тремтять»(Як.2,19), – тобто про страх нечестивих, які не хочуть розлучитися з гріхом. Інший вид неспасенного страху викликає у віруючої людини гріх, який віддаляє її від Бога: страх перед тваринами, силами природи, перед людьми, страх смерті тощо. «Бачимо, що люди там бояться, де нема страху, але там не бояться, де є справжній страх. Бояться позбутися шани, слави, багатства, всього, що неодмінно слід залишити кожному, але не бояться робити беззаконня і вчіно гинути»(5,91).

Розкриття сутності неспасенного страху важливе тим, ща навчає християнина розрізняти і уникати його, а також тим, що допомагає глибше зрозуміти зміст і спасенне значення страху Божого. Щоб «з Христом бути»(Флп. 1,23) тут на землі і в обителях небесних, справжній послідовник Христа протягом усього свого життя повинен постійно перебувати в страху Божому. Тільки тоді душа християнська може «служити Богові з побожністю і страхом»(Євр.12,28), відчути в собі присутність освячую чого її Духа Святого, тоді віруючій людині відкриється вхід у Царство Небесне. Бо «страх Господній – джерело життя»(Притч.14,27).

About

Також читають...

Your email will not be published. Name and Email fields are required