Різдво Господа нашого Ісуса Христа

У різдвяну ніч Ангел з’явився віфлеємським пастухам. «Ось бо благовіствую вам велику радість, що буде всім людям. Народився бо вам Спаситель, Який є Христос Господь»(Лк.2,10-11), – сповістив він їм. Після його слів несподівано заспівав хор ангелів: «Слава на небі Богові!…»

Ця їхня проповідь коротка, але говорить багато про що. Ангельське славослів’я несподіване, але спонукає до здивування і роздуму. Ангели славословили для того, щоб і земноводні наслідували їх і приєднали своє славословлення до небесного. Будемо ж послушні їм. «Прийдіть, зрадіємо Господеві, заспіваємо Богові Спасителеві нашому»(Пс.94,1): «Слава на небі Богові!…»

Але ми вже прийшли сюди, в цей храм Господній, радіти з Різдва Спасителя. Коли небесні сили урочисто проповідували Різдво нашого Спасителя, увесь світ земний, крім небагатьох пастирів, спав і не чув цього славослів’я. Невже, скажуть деякі, й ми серед ясного дня Господнього можемо проспати велике славословлення Церкви? Якщо псалмопівець Давид, бадьорий у славослів’ях, мав потребу пробуджувати свою славу, коли говорив «устань, славо моя»(Пс.56,9), то тим більше ми потребуємо пробудження нашої ревності про славу Божу.

Бог мав у Самому Собі славу одвічно, Він є «Бог слави»(Діян.7,2). З самим Ім’ям і Єством Його поєднана слава, тому Він не був би Богом, якби не мав слави.

Що таке слава Божа? Слава Божа є одкровення, явлення і відбиток внутрішньої досконалості Господньої. Бог одвічно відкритий Самому Собі у предвічному народженні Єдинородного Сина і виходженні Духа Свого. Його єдність у святій Тройці сяє істотною, неминущою і незмінною славою. Бог є Отець слави (Єф.1,17); Син Божий я сяйво слави Його (Євр.1,3), і Сам має в Отця Свого славу «перше, ніж постав світ» (Ін.17,5); Дух Божий є Дух слави (1Пет.4,14). У цій внутрішній славі живе Блаженний Бог понад усяку славу. В цьому Він не потребує свідків і не може мати учасників.

Проте, як нескінченно милостивий і велелюбний, Він бажає передати Своє блаженство Своїм Створінням, хоче мати благодатних співучасників Своєї слави. І тому Він Свої нескінченні досконалості відкриває у створіннях Своїх. Так, Його слава дарується від Нього, приймається причетниками, повертається знову до Нього. У цьому, так би мовити, кругообороті слави Божої полягає блаженне життя і добре буття всіх створінь Божих.

Ось Серафими, стоячи перед престолом Божим у повноті Його слави, кличуть один до одного на славу Пресвятої Тройці: «Свят,Свят,Свят Господь Саваоф: повна земля вся слави Його»(Іс.6,3). Вони затуляють обличчя свої, бо слава Божа є «світло неприступне»(1Тим.6,16) і для вишніх створінь. Вони сповнені багатьох очей, і все єство їхнє робиться оком споглядання слави Божої, вони спокою не мають день і ніч (Апок. 4,8) у цьому, і тому їхнє блаженство від причетності до слави Божої ніби з переповненої посудини, виливається в радісному співі й славословленні, і, таким чином, слава «що від Єдиного Бога» (Ін.5,44), повертається до Бога.

Так і людина в своєму первісному стані в раю була «образ і слава Божа»(1Кор.11,7), і без одягу не знали наготи, як одягнена цією славою. Видимі небеса також «звіщають про славу Божу. День дневі оповіщає слово, і ніч ночі відкриває розуміння»(Пс.18,2,3). Та коли таким чином слава Божа споконвіку перебуває в Бозі, відображається й оповіщається в Його створіннях, то тоді для чого ж при Різдві Ісуса Христа вона новим і несподіваним чином проголошується на землі, як щось невідоме й нечуване?

Усе для того, щоб і людина, подібно до Херувимів і Серафимів, стала оком, внутрішнім, духовним оком, щоб споглядати Божественне. Але людина зупинила в собі обертання слави Божої, наважившись не повертати її Богові, а привласнити собі в надії, за обіцянкою спокусника, «бути мов Бог»(Бут.3,5). Від цього в духовній людині трапилося щось подібне до того, що відбувається в чуттєвій людині, коли спиняється кровообіг. Людина тоді духовно мертва для слави Божої, або в крайньому разі омертвіла так, що в ній залишилися слабкі, порівняно з попереднім станом, рухи життя духовного. Сховавшись від людини, слава Божа не так уже ясно стала майоріти й у видимому світі, затьмареному гріхом людини, яка «змінила славу нетлінного Бога на подобу образу тлінної людини»(Рим.1,23).

Бог же бачив, що без слави Його створіння Його втратило блаженство, і Він знову вживає незвичайних зусиль, щоб відновити її в людині. Ці зусилля насправді були тільки віддаленими приготуваннями до загального, єдино можливого явища слави Його між людьми. Бог шукав занепалу людину в раю: «Адаме, де ти»(Бут.3,9), але грішник не зміг знести її присутності, втік і сховався від неї.

Коли Бог одягав Свою славу в явлення святих Ангелів, то це викликало в людській природі жах. Так, побачивши Ангела в обличчя, Гедеон жахається (Суд.6,22). Народ ізраїльський не витримав з’явлення слави Божої на горі Сінай (Вих.20,19).

Бог змушений був являти Свою славу в грізних явищах присудів Своїх у відповідь на людські беззаконня. «Бог слави гримить»(Пс.28,3), – сповіщає пророк Давид. Та оскільки людина не наважувалась наблизитися до Бога і прилучитися до слави Його, Бог Сам наближається до людини і прилучається до її приниження, з’являється їй «в подобі тіла гріховного»(Рим.8,3). Він уже не вдягається в славу й величність (Пс.103,1), а в немічне дитинство та вбогі пелюшки.

Коли хворий боїться лікування, тоді вправний лікар приховує своє лікування в іншому вигляді. Так і Небесний Лікар душ і тіл, бачивши, що людина, вражена смертельною хворобою гріха, боїться Божественного лікування, замикає своє Божество в людський образ і таким чином, людський рід, перше ніж пізнав, дійсно спробував Божественне все цілюще лікування благодаті. В цьому «від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя»(2Пет.1,3), а тому наша неміч відновлюється силою Божою, наше затьмарення просвічується світлом Божим, наша неправда згладжується правдою Божою.

Слава Божа вже не осліплює нас, не лякає і не руйнує, але осяває і просвічує. «Христос у вас, надія слави» (Кол. 1, 27), п – запевняє апостол. В цьому – славна таїна і таємна слава сьогодення.

Небесні сили раніше від нас побачивши зорю цієї слави і, звертаючись до нас, заспівали: «Слава на небі Богові!…» Тоді вони прославили Бога не за своє, а за наше спасення.

З якою ж щирістю за своє спасення повинні прославляти Бога ми самі? Запалімо ж наші серця небесним вогнем і ангельською любов’ю та приєднаймо наше славослов’я до ангельського.

Прославляючи Бога Спасителя в храмі, не ображаймо Його і вжитті нашому! «Бо так говорить Господь… Тільки прославляючи Мене, Я прославлю, і знеславлюючи Мене посоромлені будуть» (1 Цар. 2, 30). «Віддайте славу Богові» (Пс. 67, 35). «Прославляйте Бога і в тілах ваших і в душах ваших» (1 Кор. 6, 20). Амінь.

About

Також читають...

Your email will not be published. Name and Email fields are required